Офіційний сайт КЛПЗ "Чернігівська міська лікарня № 3" ЧМР
 

Нейрохірург милістю Божою


Так кажуть і пацієнти та їх рідня, і колеги про завідувача

нейрохірургічного відділення Чернігівської міської лікарні №3,

кандидата медичних наук Андрія Гаруса. Саме того Гаруса, котрий понад десятиліття рятував хворих в обласній лікарні, а два роки тому перейшов до міської лікарні на запрошення адміністрації.



                                        Андрій Гарус   
 Робота для справжніх чоловіків

У професійній діяльності лікаря-нейрохірурга, без сумніву, розпочався новий етап – повсякденної невтомної боротьби за здоров’я і життя хворих із ще вищим рівнем персональної відповідальності.

Мені подекуди здається, що доба для Андрія Анатолійовича має більше, аніж 24 години. Дивуюся, як він все встигає: консультує людей із усіх районів області, оперує – у плановому й екстреному режимах (дітей і дорослих), бере участь у науково-практичних конференціях різного рівня. Не виходить з операційної, буває, і по 8–10 годин.

На науково-практичній конференції.

Викроїти час для розмови він зміг лишень у вихідний. Того дня теж оглядав прооперованих напередодні хворих, аби стан їхнього здоров’я був під контролем.

Андрій не приховує, що улюблена робота – як своєрідний формат відпочинку. Толерантний, виважений, небагатослівний, уважний до кожної людини, котра звертається за медичною допомогою, – такий лікар у взаєминах із пацієнтами. І люди йдуть до нього з надією і вірою, передають одне одному номер мобільного телефону, переповідають про унікальні операції. Кажуть, що «він може все» і нікому не відмовляє в допомозі.

Правда, жартома нейрохірург, каже, що нерідко «пацієнти самі собі лікарі» – займаються самолікуванням, довіряють «діагнозам» сусідів чи родичів, сподіваються, що переболить і минеться. Як результат – недуга задавнюється, втрачається дорогоцінний час. Відтак просвітницька місія – теж складова трудових буднів.

Дійсно, Андрій Гарус оперує навіть безнадійний хворих, не боячись зіпсувати статистику. Як зізнається при зустрічі, намагається продумати хід операції до деталей, аби все передбачити, уникнути ускладнення. Хоча здебільшого людський організм і недуга «радують сюрпризами», і нейрохірургам тоді непереливки.

Іде боротьба за життя.

– Даємо шанс на життя пацієнтам у вкрай тяжкому стані, в комі, подекуди оперуючи, так би мовити, всліпу, бо не завжди маємо під руками додаткові обстеження, – розповідав при зустрічі Андрій. – Не думаємо про зайвий ризик чи навантаження, а просто боремось за життя людини.

З колегою Петром Захарчуком.

Окрім того, що разом із колегою-нейрохірургом Петром Захарчуком роблять надскладні й унікальні операції столичного рівня, Андрій Гарус оперує ще й дітей різного віку (навіть новонароджених із перших днів життя) на базі Чернігівської обласної дитячої лікарні. Гідроцефалії, пухлини і новоутворення, травми, вади розвитку – з усіма цими недугами веде поєдинок нейрохірург спільно із дитячими хірургами і травматологами.

Обов’язки головного позаштатного дитячого нейрохірурга – справа копітка й надто відповідальна. До того ж, доводиться «мотатися» між двома лікувальними закладами, в обласній дитячій лікарні відсутній профільний стаціонар, що ускладнює роботу.

Медицина – без альтернативи

Мабуть, і невтомність, і заповзятість, і прагнення вдосконалення майстерності перейняті Андрієм від заслуженого лікаря України, за життя добре знаного хірурга Ріпкинської центральної районної лікарні Віктора Ткаченка, про віртуозність котрого ходили легенди (родом мій співрозмовник із Ріпок).

– У дитинстві Віктор Петрович оперував мене. Звідтоді він для мене був, мов Бог, – згадує Андрій Анатолійович. – Хотів бути схожим на нього, оперувати і рятувати людей. Зрозумів, що хірургія стане справою мого життя. Київський медичний університет обирав безальтернативно.

Що ж до нейрохірургії, то вже, як кажуть, вищий пілотаж. У багатопрофільному відділенні, яким завідує Андрій Анатолійович, лікуються й оперуються пацієнти переважно з приводу інсультів, патологій головного і спинного мозку, травматичних крововиливів, дегенеративних змін хребта, периферичних уражень нервової системи, інших складних захворювань. Хворі потрапляють сюди зазвичай в тяжкому стані, нерідко – в комі.

Спершу нейрохірургічні ліжка почали функціонувати на базі хірургічного відділення лікарні, а з нинішнього створено вже самостійне відділення на 20 ліжок. Нейрохірурги не сидять без діла: торік проліковано 290 хворих, 124 – прооперовано (за перший квартал нинішнього – 60).

Оперують чернігівські нейрохірурги багато і достойно, але мріють розширити спектр операцій. Для цього їм потрібне новітнє обладнання – і передусім, ультразвуковий аспіратор, ангіограф.

Зазвичай професійні тонкощі й труднощі наших рятівників залишаються за кадром. Та й не люблять (і ніколи за напругою трудових буднів) нейрохірурги розповідати про здобутки й досягнення: звичайна робота для справжніх чоловіків в ім’я порятунку людини. Цінують їх вміння і самопожертву ті, кого витягли із пазурів хвороби, а то й смерті.

Отож не скупімося на слова вдячності рятівникам не тільки у день професійного свята, а й повсякчас.

Ольга ЧЕРНЯКОВА.

За матеріалами видання "Час Чернігівський"





powered by Legacy - 2013